• Главная
  • Смерть ходила поруч, багатьох війна поховала заживо: історія виживання в Маріуполі
13:00, 10 мая

Смерть ходила поруч, багатьох війна поховала заживо: історія виживання в Маріуполі

Смерть ходила поруч, багатьох війна поховала заживо: історія виживання в Маріуполі

Маріуполь залишається найгарішою точкою протистояння рф. Місто продовжують боронити бійці полку “Азов”, Нацгвардії, українська морська піхота, мотострілки. За словами захисників міста росіяни вбили понад 25 тисяч цивільних та при цьому втратили 2,5 тисячі своїх військових. У заблокованому місті залишаються близько 100 тисяч мирних жителів. Окупанти відбирають у маріупольців українські паспорти і силоміць вивозять до росії та ОРДЛО. Відповідно до списків, які вже верифікували, із Маріуполя росіяни депортували до рф або так звану ДНР майже 40 тисяч людей. 

Редакція розкаже історію українки, якій вдалося вирватися із пекла. 

Свою історію виживання розповіла Катерина. Її будинок знаходився на лінії фронту. Його розстрілювали з усіх сторін, він палав багато разів, а поруч розсипалися будівлі від авіабомб. Так, за лічені секунди лягали високоповерхівки та падали під'їзди, свічею горіли будинки приватного сектору, а від розривів снарядів люди залишалися без рук та ніг.

Від розриву Граду в її будинку загинув 1,5 річний малюк. У підвалі сусіднього будинку жінка народила. Ця “дитина війни” перші тижні свого життя провела “під землею” в антисанітарних умовах. Замість колискової - взриви снарядів.

Цілий мікрорайон був відрізаний від цивілізації вже тоді, коли в центрі міста ще працювали магазини. Не було зв'язку, жодної інформації. “Наче ми не існували, наче про нас усі забули”. 

“Ми вже бачили третю світову війну - тут, у маріупольському укритті. Кожного дня ставало тільки гірше. Кожного дня ми думали, що більше не прокинемося - чи то від угарного газу, чи то від розривів снарядів. Найстрашніше було бути похованими заживо під завалами, знаючі що ніхто не прийде рятувати. Померти повільно від пилюки, без їжі та води. Майже так загинули люди, які перебували у нашому укритті”, - згадує Катерина.

Вони разом ховалися в секції укриття. Але одна родина вирішили перейти до іншого підвалу сусіднього будинку. Через свіже повітря. Тато хотів, щоб його донька змогла дихати, а не кашляти від пилюки. Після їх “переїзду” через декілька годин прогриміли два тяжких взриви.

“Це не було схоже на Гради. Наш будинок затріщав та посипався, ми всі вибігли у коридор підвалу, адже думали, що попало у нас та зараз будуть обвали. Замість цього до нас почали бігти люди із того самого сусіднього укриття. З криками, у крові та плачем. Їх під'їзд завалило. Після першого “прильоту” частина людей встигла вибратися, після другого - придавило бетонною плитою. Говорили, що спочатку було чутно їх голоси, потім - вже ні. Врятувати їх могла тільки спецтехніка, якої не було”, - каже Катерина.

Серед загиблих - тато дівчинки. Вона дуже сильно плакала за ним та до останнього вірила, що він живий та його можна врятувати. 

Катерина вибралася з Маріуполя 16 березня, на власному авто без жодного сткла. Тоді по Маріуполю пройшов справжній Апокаліпсис, якщо б він був, то виглядав саме так. Зруйновані будинки, спалені автівки, повалені стовпи, хрести у дворах, трупи, величезні лунки від снарядів та заміновані дороги. 

“Кожен з нас вже бачив Ад. Коли ми сиділи у підвалі, то кожен мріяв відбудувати Маріуполь. Аби тільки не стріляли, аби був мир. Хотіли стерти сліди цієї жахливої війни. Цього хочуть всі маріупольці, які покинули домівку та рятувалися від смерті. Повернути Маріуполь та відродити рідне місто. Разом!”, - підсумувала Катерина. 

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
#військовий стан #Дніпро #Україна #056 #СТОЇМО #ЗупинимоОкупантів #Мелітополь #0619
0,0
Оцените первым
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...