З родини Євгена на захист України стали одразу троє: історії Героїв України

З родини Євгена на захист України стали одразу троє: він, брат і батько. Бачити один одного зараз вони можуть лише на екрані телефону, адже воюють на різних напрямках. «Онлайн-зустрічі» зазвичай короткі, проте поділитися новинами й обговорити родинні справи встигають.

Редакція продовжує розповідати історії Героїв України. 

Війна, каже Євген, змінила кожного з них.

"Дивлюся на батька і брата і розумію, як ми всі постаріли, навіть я у свої двадцять п’ять", – говорить він. 

Євген командує взводом у 25-й ОПДБр. Його бійці разом з іншими підрозділами виконували надзвичайно складну задачу – прорив передових позицій росіян на одній із ділянок фронту. Ця операція, яка була частиною Харківського контрнаступу, дозволила українським військам зайти у тил ворога і звільнити велику кількість територій. Зокрема, місто Ізюм на Харківщині.

"Ми діяли за чітким планом, саме тому кожен на своєму місці спрацював максимально ефективно, – розповідає командир взводу. – За один день ми звільняли по два-три села. Коли наші сили оборони зайшли в Ізюм, росіяни, які залишалися там, не знали, куди сховатися. Вони перевдягалися у цивільний одяг, тікаючи з міста, кидали танки, БТРи, БМД, склади з боєприпасами, зброєю".

Окупанти не могли збагнути, як у їхньому глибокому тилу раптом опинилися українські війська.

"На підході до Ізюму відбили село. Зайшли, закріпилися. Раптом на вулиці з’явився БТР. Ми швидко зрозуміли, що це росіяни. А от вони ні – привіталися з нами. Потім теж збагнули, що своїх тут немає. Почалася перестрілка. І подібних сутичок з окремими ворожими групами було багато. Одного разу разом із товаришем натрапили на двох росіян у формі ЗСУ, вони відкрили вогонь, ми теж. Вороги загинули у тому бою. Але і товариш мій, на жаль, теж…"– говорить Євген.

Військовий упевнений, що усі його побратими, які брали участь у наступі, заслуговують на нагороду, адже кожен проявив справжній героїзм у складних і небезпечних ситуаціях.

"Під час оточення Лиману, де було дуже гаряче, хлопці робили неймовірні речі, знищуючи «вертушки», техніку. Нічого не давалося нам легко, – зізнається Євген. – Але, разом із тим, коли зустрічаєш місцевих мешканців, які плачуть від щастя від того, що їх нарешті звільнили, розумієш, що усі зусилля виправдані. Вороги дарма сподіваються нас завоювати. Забрати наші землі вони зможуть лише у тому випадку, якщо помре останній українець. Кожен з нас буде чинити спротив. Нехай навіть не сумніваються".