98 років тому народився український історик Ярослав Дашкевич : від в'язня сталінських таборів до академіка

Син відомих політичних діячів доби УНР написав понад 1,7 тисячі праць у науковій та науково-популярній літературі, був лауреатом багатьох премій та почесних відзнак.

13 грудня 1926 року у Львові народився Ярослав Дашкевич – видатний український історик. Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті.

Батьками Ярослава були відомі політичні діячі: полковник армії УНР Роман Дашкевич та перша у світі жінка-офіцер, четар УГА Олена Степанів. Ярослав навчався два роки у Львівському медичному інституті, а потім перевівся на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка.

Після навчання працював бібліотекарем рукописного відділу, старшим бібліотекарем та бібліографом Кабінету Івана Франка, в.о. завідувача бібліографічного відділу Львівської бібліотеки Академії наук УРСР. У 1949 році заочно навчався на економічному факультеті Нафтового інституту ім. Івана Губкіна в Москві.

1949 став переламним у долі історика. 10 грудня радянські органи держбезпеки  заарештували Ярослава, а 20 грудня – його маму Олену Степанів. Обох засудили на 10 років неволі. Олена Степанів відбувала термін покарання у мордовських таборах, звідки у 1956 році звільнена за станом здоров’я. Померла 11 липня 1963 року у Львові.

Роман Дашкевич із 1943 року жив на еміграції. Помер 12 січня 1975 року у місті Куфштайн в Австрії, де й похований.

Ярослава на початку 1951 року перевели в «Луглаг» – особливий табір № 9 ГУЛАГу, утворений для політичних в’язнів, які від важкої праці та нелюдських умов утримання стали інвалідами. Ярослава Дашкевича, завдяки його медичній освіті, залучили до роботи фельдшером у медпункті у селищі Спаськ. 

«Почав Ярослав Романович (а для нас, близьких з ним, Славко) працювати в таборі фельдшером. У таборі влаштувався працювати у нейропсихіатричному відділенні, де швидко оволодів новою спеціальністю, та настільки, що коли заввідділенням відправили в інший табір, його призначили на це місце. Невдовзі набув такого авторитету, що йому довірили навіть комісувати психічно хворих, тобто, звільняти їх на волю як невиліковних і таких, що не являють загрози для суспільства. Завдячуючи тій своїй табірній посаді, доктор Дашкевич «комісував» чимало політв’язнів, які не страждали від психічних розладів; серед них і кілька закарпатців у такий спосіб повернулись з таборів додому. Певна річ, відбувалось все це вже після смерті Сталіна», – згадував політв’язень Іван Коршинський. 

Ярослав Дашкевич (у центрі) у таборі, селище Спаськ.

Ярослав Дашкевич вийшов на волю 1 червня 1956 року зі зняттям судимості. Влаштувався бібліографом відділу історії України Інституту суспільних наук УРСР, однак у 1966 році його звільнили за скороченням. Радянська влада постійно дошкуляла вченому, позбавляючи роботи.

15 березня 1963 року Дашкевич захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему «Вірменські колонії на Україні в джерелах та літературі XV-XIX ст.» (за монографією) в Інституті історії Академії наук Вірменської РСР у Єревані. Вірменістика була тою галуззю, в яку Дашкевич увійшов, розуміючи, що радянська влада не дала б йому вивчати Україну.

У 1967 виконував обов’язки завідувача відділу Музею етнографії та художніх промислів Академії наук УРСР, але через п’ять років був звільнений «у зв'язку з відсутністю наукових кваліфікацій». 

І все ж, Ярослав Дашкевич не міг без науки, а наука не могла без нього. З 1974 по 1980 роки працював у Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові. Його намагалися «приручити», час від часу звільняли «за порушення трудової дисципліни». Майже десять років видатний історик був безробітним.

Ситуація змінилася з настанням Незалежності. У 1990 році Ярослав Дашкевич очолює Львівське відділення Археографічної комісії Академії наук УРСР (нині – Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України), співпрацює з багатьма науковими установами.

 30 травня 1994 року захищає докторську дисертацію «Стан і напрямки джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга половина XIX-XX ст.)». У цьому ж році його обирають дійсним членом (академіком) Української вільної академії наук (США).

Ярослав Дашкевич біля архіву у Львові. Вересень 1992 року.

Внесок Ярослава Дашкевича в українську історіографію важко переоцінити. Наприкінці 1980-х – на початку 1990-их років він своїми численними публікаціями повернув пам'ять про Михайла Грушевського, нагадавши його вклад у вивчення української історії. Також він багато писав про Василя Капніста та його родину, оприлюднивши факт про те, як наприкінці XVIII століття Капніст їздив до Берліну, аби переконати імператора Пруссії визволити Україну від ярма Російської Імперії.

Загалом Ярослав Дашкевич – автор понад 1,7 тисячі праць у науковій та науково-популярній літературі, лауреат багатьох премій та почесних відзнак.

Помер 25 лютого 2010 року, похований у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із матір’ю.

Інформує history.rayon.in.ua