Військовий розвідник Ігор Скучинський зупинив атаку на Житомир

​​35-річного Ігоря Скучинського добре знають у спортивних колах України. Він – майстер спорту з гирьового спорту, учасник різних змагань, п’ятикратний чемпіон Волинської області. Тричі ставав чемпіоном України. Має цілу гору нагород та дипломів. Цікаво, що любов до цього виду спорту почалася з книжки про Леоніда Жаботинського – відомого українського важкоатлета, який здобув чимало титулів, зокрема, чотириразового чемпіона світу.

Редакція продовжує розповідати історії Героїв України. 

З 2017 року Ігор боронить Україну. І не з телевізійних новин знає про ситуацію на фронті. Там інший світ, і часто твоє життя залежить не від зброї, якою маєш захищатися, а від молитви матері та вірного побратима. Саме він витягнув з поля бою важко пораненого Ігоря, а далі за його молоде життя боролися лікарі. І хоч тоді хлопець втратив ногу, проте не втратив сили духу, віри в себе. Попереду ще тривала реабілітація, та головне, що він лишився живим. Може обійняти своїх рідних та маленьку донечку Єву.

24 лютого Ігоря Скучинського застало на Київщині. Захищав різні населені пункти нашої країни. Керівництво неодноразово відзначало не лишень його досвідченість, а й аналітичне мислення, інтуїцію. Ні для кого не секрет, що розвідники найперше мають оцінити ситуацію, тож від них залежить успіх бою. Ігор неодноразово опинявся у складних обставинах, але завдяки своїй миттєвій реакції, швидкому аналізу рятував не лишень себе, а й підлеглих. За мужність та відвагу старший лейтенант Ігор Скучинський нагороджений двома орденами – “За мужність” ІІІ ступеня та Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Перший отримав за те, що разом з побратимами зупинив колону ворога, яка просувалася на Житомир. 

Ігор згадує, що їм поставили завдання не допустити просування орків на Житомир. За останніми даними, що мала українська розвідка - це була колона з двадцяти танків у супроводі двох гелікоптерів.

"Коли ми з моїми хлопцями збиралися, хтось запитав: «Скучинський, ти хоч знаєш, куди ти йдеш? Ти йдеш творити історію!» Ми зайняли вигідні позиції на пагорбах. Звідти добре було видно центральну дорогу. Саме заходило сонце і сліпило росіян. Чесно, я злякався, коли побачив колону, якій не було кінця краю. А на БМП ворогів – як мурах! Ми розуміли, що наші сили нерівні, бо мали лише два танки та стареньку БМП, але мусили їх зупинити! Хлопці-танкісти та екіпаж бойової машини діяли героїчно!“, - згадує Ігор. 

Результат цієї битви вразив навіть бувалих командирів. Захисникам вдалося буквально за 20 хвилин бою знищити 14 машин, близько 50 пошкодити.

"Навколо лежали трупи росіян і їхні ж танки розверталися по них, аби втекти. Я доповів командиру, що завдання виконано", – розповідає Ігор.

У тілі Ігоря й досі 11 осколків, болем озивається кожен рух, та голос у нього оптимістичний, адже спортсмени так просто не здаються. Тож тримаємо за нього кулаки і віримо, що незабаром він повернеться додому.